Бджола – «Божа пташка»

Румунська легенда розповідає: коли Бог розмірковував, створити на світі одне сонце чи кілька, то відіслав бджолу таємно дізнатися, що про це думає сатана. Бджола сіла нечистому на голову й підслухала його думки. А сатана думав, що якби було кілька сонць, то було б добре, адже життя на землі стало б нестерпним. Бджола полетіла назад, але тієї ж миті сатана помітив її і вперіщив батогом. Від цього бджола стала золотавою, а на її тілі залишився тонкий розріз.

У багатьох фольклорних творах бджола пов’язується з так званим верхнім світом. У Давній Русі побутувало багато варіантів легенди про появу бджіл. В одних мовилося, що ця комаха прилетіла з далеких країв за велінням Божої Матері, в інших – що вона з’явилася з раю по слову архангела Гавриїла. Є легенда і про те, що бджола постала зі сліз Ісуса Христа, коли його вели на Голгофу.

Бджола згадується в різдвяній колядці, де Всесвіт постає у вигляді світового древа:

Стоїть яворець тонкий, високий, –

Гей, дай Боже!

Тонкий, високий, в корінь глибокий.

А в коріненьку чорні куноньки,

А в середині ярі пчілоньки,

А на вершечку сив соколенько.

Тут бджола є символом середнього, людського світу.

У веснянках до неї іноді звертаються із проханням принести тепле, врожайне літо. Уявлення про бджолу-трудівницю маємо у приказці: про працьовиту жіночку кажуть, що вона – «як бджілонька в меду». Відобразилася в народних віруваннях і особлива структура бджолиної «громади». Є навіть колядка про «пчолину матір», яка була покликана забезпечити статки господарю пасіки.

У багатьох легендах бджола пов’язана з богом-громовиком. Зараз відомо, що грім та блискавка були атрибутами кількох слов’янських божеств. У християнстві їхні характерні риси увібрав святий Ілля, якого і вважають замінником бога-громовика. Але цікаво те, що місцем перебування цього божества вважалося не небо, а «преісподні місця землі». Його блискавка була породженням не небесного, а підземного вогню. Згідно з цим, бджола як символ бога-громовика походить із підземного світу.

Українці називають бджолу «божою пташкою» і вважають помічницею Всевишнього. За однією з легенд, бджола полегшила хресні муки Спасителя. Юдеї замовили цигану п’ять цвяхів для розп’яття Христа. Їх мали забити в руки, ноги та груди Спаса. Але циган пожалів Ісуса і п’ятий цвях, який мав забити у груди, сховав у своєму волоссі. Євреї помітили це, схопили цигана і звинуватили в обмані. Але він став божитися, що забив усі п’ять цвяхів. У цей момент на груди Христа сіла бджола. Циган помітив це і вказав на неї зі словами: «Оно той п’ятий цвях, що я забив. Щоб я почорнів, як земля, якщо брешу». З того часу Бог прощає циганам усяку брехню, але, по слову свого побратима, всі вони стали чорними як земля.

Бджільництво вважається богоугодною справою. Бджіл було не заведено купувати. Частіше їх приручали. За великий гріх вважали вбити бджолу. Покаранням за це були господарські негаразди. Якщо бджола помирала, її закопували в землю – ховали як людину.

Закладання пасіки супроводжувалося виконанням спеціальних обрядів із замовляннями та молитвами, що мали оберігати бджіл від хвороб, уроків та різної шкоди.

За християнськими легендами, бджолами опікуються «спеціальні» святі Зосима та Саватій. За велінням Бога вони принесли на Русь цю комаху з далеких язичницьких країв. 17 квітня православний люд відзначає бджолине свято – день праведника Зосими. До св. Зосими звертаються із проханням берегти бджіл від хвороб та негараздів: «Ти, Зосиме! Святий пасішнику! Старий ти, убогий! Ти пасішникував і пчолі, і матці помагав, так поможи моїй пчолі, моїй матці».

На Гуцульщині є обряд, який виконують на Різдво: «щоб бджола була веселою». Колядники йдуть на пасіку, стають на коліна, утворюючи коло, перед собою малюють хрест топірцем. Потім топірці кладуть на сніг держаком до себе, щоб вони утворили ніби сонячне коло. На них купою скидають шапки, що символізують бджіл. У кожну шапку господиня насипає по жмені пшениці. Колядники встають, беруться за руки й танцюють, рухаючись «за сонцем», співаючи. Потім знову падають на коліна, беруть топірці й малюють ними хрестик на снігу. Взявши шапки, колядники по черзі підходять до господині й, виголошуючи побажання, висипають пшеницю їй у запаску. Навесні цією пшеницею обсипають вулики – «щоб бджоли водилися».

У цьому обряді відображені й вірування про зв’язок бджоли з сонцем. А на те, що бджола пов’язана із плодючістю, вказує використанні в обряді зерна пшениці – символу врожаю.

Господарю пасіки на Різдво співають особливих колядок. Ось одна з них:

Пан господарю, Бог тебе зове.

Бог тебе зове. Бог тобі дає.

У твоїм садку рояться пчолки.

Рояться пчолки та й на три рядки.

А яровії та й на чотири.

Пан господарю, пойди походи.

Пойди походи поміж пчолками.

Як ясен місяць поміж зорками.

Існує багато замовлянь, щоб бджоли краще роїлися. В одному з них сказано: «Я тебе, святая пчело, загодовляю і на слова примовляю і даю вам сім всім крилам щучії зубі, вовче горло, ведмежу силу побивать чужої капосниці... Та не йди на худії упадки, а йди на хороші узятки, по густі меди, по солодку патоку...».

Бджоли, як і всі міфічні образи, пов...